Університети під тиском бюджетних скорочень: чи вистачить лише економії
Фінансовий тиск на вищу освіту змушує університети переглядати академічні програми, штатний розклад і студентські сервіси. Водночас на кампуси дедалі частіше повертаються дорослі студенти, які потребують гнучкіших форматів навчання.
Скорочення бюджетів не є новиною для вищої освіти, але нинішній фінансовий тиск змінює академічні програми, кадрову політику та студентські сервіси, ставлячи під сумнів довгострокову стійкість університетів. Про це йдеться в матеріалі про виклики, з якими стикаються заклади освіти. Економія витрат — лише частина відповіді на ці виклики.
Традиційно університети реагують на брак коштів скороченням неприбуткових програм, заморожуванням найму та урізанням допоміжних послуг. Однак такі кроки мають довгострокові наслідки: вони впливають на якість навчання, доступність консультацій і підтримку студентів, які потребують додаткових ресурсів. Питання полягає в тому, чи можна досягти фінансової стабільності, не руйнуючи освітню інфраструктуру.
Паралельно змінюється сам портрет студента. Після десятиліть стабільного зростання частка випускників шкіл, які одразу вступають до коледжу, впала з майже 70% десять років тому до приблизно 60% сьогодні. Натомість на кампуси повертаються дорослі учні: понад 40 мільйонів американців мають незавершену вищу освіту, і дедалі більше з них прагнуть її завершити. За даними National Student Clearinghouse, протягом 2023–2024 навчального року понад мільйон студентів поновили навчання — це найвищий показник за всю історію спостережень і на 7% більше, ніж роком раніше.
Ця тенденція має економічний вимір. У Північній Кароліні державна ініціатива NC Reconnect допомагає коледжам повертати дорослих, які залишили навчання без диплома, та супроводжує їх до випуску. За оцінками ініціативи, ті, хто здобув кваліфікацію, збільшували річний дохід у медіанному вимірі приблизно на 20 тисяч доларів. Для родини це суттєва сума, а для штатів — сигнал, що інвестиції в завершення освіти дорослими можуть підтримати робочу силу, яка скорочується.
Водночас вища освіта досі мало пристосована до життя тих, хто повертається. Майже 20% студентів бакалаврату виховують дітей, а близько половини поєднують навчання з роботою. Серед тих, хто не здобув кваліфікацію за перший рік після повернення, менш ніж 60% залишаються на другий рік. Жорсткий розклад занять часто конфліктує з робочими змінами або доглядом за дитиною, і це прямо впливає на ймовірність завершення навчання.
Попри те, що молодь дедалі частіше сумнівається в цінності диплома, вища освіта залишається одним із найнадійніших інструментів економічної мобільності. За одним із опитувань Gallup, майже половина студентів розглядали зміну спеціальності через побоювання, що штучний інтелект вплине на їхню галузь. Але навіть на тлі цих сумнівів дорослі учні демонструють рекордний інтерес до завершення освіти.
Експерти зазначають, що зміни, які університети запровадять для дорослих і тих, хто повертається, зрештою допоможуть і молодшим студентам. Ідеться про гнучкіший розклад, адаптоване консультування та системи даних, орієнтовані на учнів із різними життєвими обставинами. Політикам варто фінансувати та масштабувати ініціативи з поновлення навчання з такою ж наполегливістю, як і набір першокурсників, і вимірювати успіх завершенням, а не лише зарахуванням.
Таким чином, бюджетний тиск на університети — це не лише питання економії. Це також питання того, кого саме обслуговує сучасна вища освіта і чи готова вона змінитися відповідно до реального складу студентів, які приходять на кампуси.
3
