Відставка міністра оборони України Михайла Федорова, який стрімко набирав популярність завдяки цифровим реформам, стала наслідком глибокого конфлікту з головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським. За даними українських ЗМІ, на закритому засіданні фракції «Слуга народу» президент Володимир Зеленський заявив, що більше не може миритися з постійним протистоянням між двома ключовими посадовцями, які, за його словами, «живуть у двох різних світах».

Конфлікт, який тривав місяцями, виявив фундаментальну розбіжність у підходах до управління армією в умовах війни. Федоров, який до призначення в Міноборони очолював Міністерство цифрової трансформації, прагнув максимально цифровізувати всі процеси, впровадити технологічні рішення та створити систему, засновану на даних. Натомість військове керівництво на чолі з Сирським наполягало на традиційних методах управління, де ключову роль відіграють особистий досвід, ієрархія та безпосереднє спілкування з командирами на місцях.

Після звільнення Федоров публічно підтвердив наявність системного конфлікту з Генеральним штабом. За його словами, коли президент вирішив не змінювати Сирського, він погодився з цим рішенням і спробував налагодити співпрацю. Однак, як стверджує ексміністр, ініціативи Міністерства оборони систематично блокувалися на рівні Генштабу. Він навів конкретний приклад: просте рішення про базове забезпечення бригад дронами погоджувалося чотири місяці через бюрократичне протистояння.

Федоров також описав практику, коли успішних і результативних командирів, замість заохочення, ізолюють і «токсикують» — не дають призначень, посилюють бюрократичним навантаженням. Він розповів про проблему нерівномірного розподілу ресурсів між корпусами (від 5 до 12-13 бригад), постійну ротацію командирів бригад, розрив між бригадами й корпусами та «ручний» розподіл постачання за принципом лояльності, а не результативності. Все це він назвав системними наслідками відсутності чіткої відповідальності в командній вертикалі.

Сам Олександр Сирський заявив, що не знав про конфлікт з міністром оборони. У колонці для видання «Мілітарний» він написав, що сприймав їхні відносини як робочі: зі складними питаннями та різними позиціями. «Так і має бути між двома інституціями під час великої війни», — зазначив головнокомандувач. Він також нагадав, що Міноборони відповідає за забезпечення війська, закупівлі, вироблення політик та цивільний контроль над ЗСУ, тоді як стратегія війни, планування операцій і ситуація на фронті — це відповідальність головнокомандувача.

Сирський рішуче відкинув закиди про «відсутність стратегії», наголосивши, що стратегія війни не є публічним документом. «Вона доповідається Верховному Головнокомандувачу, а її результат видно на фронті, де мільйонна армія четвертий рік стримує переважаючого противника. Той, хто вимагає від Головкома презентувати стратегію публічно, вимагає презентувати її ворогу», — заявив він. На закид про «ручне керування» Сирський відповів, що служить в армії понад 40 років і не керує військами через месенджери: «Мільйонна армія не керується у ватсапі. Вона керується через штаби, накази і відповідальність командирів на місцях».

Олександр Сирський — одна з найсуперечливіших постатей українського військового керівництва. Навіть серед військових його оцінюють неоднозначно: одні вважають його одним із найталановитіших українських командувачів, який не боїться перебувати на передовій, інші — надто жорстким генералом, який вимагає виконання поставлених завдань будь-якою ціною, не шкодуючи людей. Саме йому випала доля очолити ЗСУ після улюбленця публіки Валерія Залужного.

Президент Володимир Зеленський, представляючи кадрові зміни, визнав заслуги Сирського: «Факт — що Олександр Сирський забезпечив результати України у захисті Києва, у Харківській наступальній операції, у Курській операції. Я вдячний Олександру Сирському та кожному нашому воїну за сильні фронтові позиції України». Водночас Федоров, визнаючи ці заслуги, наголосив, що війна відтоді кардинально змінилася, а система управління не встигає за цими змінами.

Конфлікт між цивільним міністерством і військовим командуванням виявив глибшу проблему: як поєднати технологічні інновації з традиційною військовою культурою в умовах повномасштабної війни. Відставка Федорова, який за пів року роботи в Міноборони так і не зміг створити центри компетенції чи змінити організаційну структуру через опір Генштабу, стала символом цього протистояння. Подальший розвиток подій покаже, чи зможе українське військове керівництво адаптуватися до викликів сучасної війни, де технології відіграють дедалі більшу роль.