Українці, які офіційно працювали за кордоном, тепер можуть зарахувати ці роки до пенсійного стажу в Україні. Уряд затвердив механізм, який визначає, як підтверджувати іноземний період роботи.

Новий порядок встановлено постановою Кабінету Міністрів №562 від 16 травня 2025 року. Зміни стали можливими після того, як у червні 2024 року до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» додали статті 24-1 та 26-1. Вони дозволяють враховувати окремі періоди закордонної роботи навіть без укладеного міжнародного договору. Раніше такі роки часто не використовували для української пенсії, якщо держава працевлаштування не мала з Україною відповідної угоди.

Закордонний стаж передусім впливає на право вийти на пенсію у 60 років, а не на розмір майбутніх виплат. Наприклад, людина з 25 роками стажу в Україні та 7 роками підтвердженої роботи за кордоном матиме 32 роки загального стажу, що відкриває шлях до пенсії. Суму виплати розраховуватимуть лише з внесків, сплачених до української системи, якщо інше не передбачено міжнародним договором.

Закон розрізняє дві категорії держав. Для країн, з якими Україна має угоди про соціальне чи пенсійне забезпечення, діють умови цих угод. Новий урядовий механізм створено передусім для держав, з якими таких угод немає.

Щоб роки роботи зарахували, самого факту працевлаштування недостатньо. Потрібно отримати офіційний документ у державі працевлаштування: витяг із реєстру, довідку або підтвердження сплати страхових внесків. Форма документа залежить від країни. У Німеччині його видає Deutsche Rentenversicherung, в Італії — Національний інститут соціального забезпечення INPS.

Якщо людина перебуває в Україні, вона може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду. Фонд може надіслати запит через Міністерство закордонних справ, однак такий шлях займає значно більше часу. У Міністерстві соціальної політики радять починати оформлення документів за пів року або за рік до настання пенсійного віку.

Іноді іноземний пенсійний орган не має повної інформації про трудову діяльність людини, особливо якщо йдеться про період до появи електронних реєстрів. Тоді можуть знадобитися трудові договори, довідки від роботодавця, розрахункові листки із зарплати, декларації про доходи, документи про сплату соціальних внесків та інші офіційні папери. Остаточний перелік визначає пенсійний орган країни, де працювала людина.

Частину документів потрібно додатково легалізувати. Якщо між Україною та державою діє угода про правову допомогу, документи приймають без легалізації чи апостиля. Це стосується, зокрема, Польщі, Чехії, Литви, Естонії, Болгарії, Молдови, Румунії, Сербії, Чорногорії та Північної Македонії. Для країн СНД діє окремий порядок на час воєнного стану і ще пів року після його завершення.

Якщо документ видано в країні — учасниці Гаазької конвенції 1961 року, зазвичай достатньо апостиля. В інших випадках потрібна консульська легалізація. Документи, складені іноземною мовою, перекладають українською, а переклад засвідчують у нотаріуса. Після цього повний пакет подають до Пенсійного фонду для розгляду.

Окреме питання — підтвердження стажу без трудової книжки. Пенсійний фонд не приймає нотаріальні свідчення свідків, які виїхали за кордон. У таких випадках стаж можна підтвердити через суд або архівні довідки.

Окремим кроком стануть зміни загальних правил призначення пенсій, які набудуть чинності 2 серпня 2026 року. Тоді спроститься збір документів, а частину періодів роботи зараховуватимуть до стажу навіть без сплати внесків роботодавцем.

Є й обмеження. До стажу не зарахують періоди служби в силових структурах держави-агресора чи роботи в незаконних органах влади на окупованих територіях після 19 лютого 2014 року.