Президент Володимир Зеленський визначився з кандидатурою нового головнокомандувача Збройних сил України. Після кількох днів консультацій із командирами бригад, корпусів та командувачами, глава держави оголосив, що цю посаду обійме генерал-майор Михайло Драпатий. Рішення було ухвалене майже опівночі 21 липня, коли президент оприлюднив відповідну заяву у соціальних мережах. Це призначення стало результатом тривалого кастингу, до фінального шортлиста якого входили п'ятеро кандидатів: командувач Об'єднаних сил Михайло Драпатий, командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол, а також командири корпусів Андрій Білецький, Денис Прокопенко та Ігор Оболєнський.

Військові кола сприйняли призначення Драпатого з обережним оптимізмом. Один із офіцерів, чий командувач корпусу також був у розширеному списку, зазначив в коментарі «Українській правді», що з усіх кандидатів, про яких писали медіа, Драпатий є найкращим варіантом. Водночас він застеріг від надмірних сподівань: «Головне, щоб через пів року його самого не обливали брудом. Бо війна — це довга і важка праця, а ЗМІ роблять з нього надгероя, який відразу все змінить. Так не буде». Ця думка відображає загальне налаштування серед військових: новий головком має довіру, але його чекає величезна відповідальність.

Послужний список 43-річного Михайла Драпатого справді вражає. Він кадровий військовий, генерал-майор із бойовим досвідом, кавалер ордена Богдана Хмельницького. Ті, хто перетинався з ним на фронті, описують його як «людяного», «врівноваженого», такого, що «слухає і чує підлеглих», «швидко ухвалює рішення» та «однаково дякує за роботу і солдату, і генералу». Однак не всі налаштовані позитивно. Один високопоставлений представник одного з корпусів висловив скепсис, назвавши Драпатого «військовим старої формації», який не має власної ініціативи і не генерує ресурси. За його словами, на посаді командувача Об'єднаних сил Драпатий лише передавав запити від комкорів до Сирського, і це не приведе до справжніх трансформацій.

Бойовий шлях Драпатого розпочався ще наприкінці 1990-х років, коли він вступив до Харківського інституту танкових військ. Після вишу він приєднався до 72-ї окремої механізованої бригади. На початку російсько-української війни, у 2014 році, Драпатий командував батальйоном у складі 72-ї бригади, який брав участь у звільненні Маріуполя. Саме тоді він став відомим завдяки прориву на БМП через ворожі барикади 9 травня. У своєму інтерв'ю він згадував: «Під час руху механік-водій кричить: „Товаришу майор, там барикади, що робити?“. Я кажу: „Діма, газу!“. Так БМП-2К стала літаючою». Влітку того ж року підрозділи 72-ї бригади опинилися в оточенні на Луганщині, поблизу українсько-російського кордону, в епізоді, відомому як «Ізваринський котел». Під безперервними артилерійськими обстрілами Драпатий вивів 260 бійців з оточення, подолавши приблизно 160 кілометрів.

Начальник центру розвідки 11-го армійського корпусу Олександр Вдовиченко, який у 2014 році був заступником начальника штабу, а згодом комбригом 72-ї, згадує: «Ніколи не забуду, як з оточення виїжджала колона бійців, якими командував Михайло Васильович. Він їхав на БМП — втомлений, але гордий і щасливий. Люди плакали від щастя, бо їм вдалося вийти. А вдалося завдяки силі духу і відповідальності Драпатого». Упродовж 2016–2019 років Драпатий очолював 58-му окрему мотопіхотну бригаду, яка воювала в районах Авдіївки та Бахмутської траси на Донеччині. Після цього він пройшов дворічне навчання в Національному університеті оборони імені Івана Черняховського, де як найкращий слухач отримав меч королеви Єлизавети від тодішньої посолки Великої Британії в Україні Мелінди Сіммонс.

Повномасштабне російське вторгнення Драпатий зустрів на посаді заступника командувача Об'єднаних сил Сергія Наєва. У перші місяці великої війни він очолював угруповання військ «Південь», яке зупинило просування російської армії в напрямку Кривого Рогу. Під час деокупації правобережжя Херсонщини він керував угрупованням військ «Херсон». У травні 2024 року тодішній головком Олександр Сирський призначив Драпатого командувачем ОТУВ «Харків» для стабілізації ситуації після початку російського наступу на Липці та Вовчанськ. Тоді наступ вдалося спинити. Паралельно Драпатий працював заступником начальника Генштабу ЗСУ з підготовки військових. Восени того ж року його відрядили командувати ОТУ «Луганськ», яке відповідало за Сіверськ, Часів Яр і Торецьк.

Офіцери, які служили з Драпатим, відзначають його вимогливість до чесних доповідей. «Михайло Васильович уміє оцінювати результати. Сьогодні зробив погано — отримав пістона. Завтра вдалося зробити краще — отримав позитивну оцінку. Він уміє оцінювати фахові здібності військових», — розповідає один із співрозмовників. На думку військових, ключовим питанням залишається те, яку команду Драпатий приведе з собою та чи зможе він реалізувати реформи, яких потребує армія. Суспільство покладає на нового головкома великі сподівання, але багато хто розуміє, що війна — це довга і важка праця, і миттєвих змін чекати не варто.