Рік тому українці вийшли на так звані «картонкові протести» проти спроби влади знищити незалежність антикорупційних інституцій. Тоді НАБУ та САП вдалося відстояти, однак каток репресій пройшовся по кількох десятках людей, частину з яких переслідують досі. Про це свідчить аналітичне дослідження Центру прав людини ZMINA «Системний тиск на антикорупційних діячів: практики 2025–2026 років», яке вперше звело 29 випадків в один масив та перевірило їх за чіткими критеріями.

Як зазначила виконавча директорка ZMINA Тетяна Печончик, найбільше вражає не окремі історії, а повторюваність сценарію. За даними дослідження, у 28 з 29 задокументованих випадків були відкриті кримінальні провадження, на двох антикорупціонерів — двічі, що загалом склало 30 кримінальних проваджень. У 24 випадках проводилися обшуки, з яких 20 — як невідкладні, без попередньої ухвали слідчого судді. Частину проваджень зареєстрували за 12–20 днів до обшуків, а деякі існували роками.

Особливо показовим є те, що у 12 випадках правоохоронці та спецслужбовці обшукували приміщення, де переслідувані фактично не проживали, зокрема помешкання їхніх батьків, братів, сестер, тестя чи тещі. Під час слідчих дій вилучали техніку не лише працівників НАБУ, а й їхніх дружин, дітей і сестер, які не мали жодного процесуального статусу в справах. «Проти антикорупційних діячів відкривали кримінальні провадження за тяжкими статтями — державна зрада, пособництво державі-агресору, незаконне збагачення, відмивання коштів, шахрайство тощо. Звинувачували у наявності родичів на окупованих територіях і співпраці з Росією. Сам факт такої підозри створював сильний репутаційний тиск», — наголосила Печончик.

Після протестів відбулося оприлюднення справи «Мідас», підозри Олексію Чернишову, Герману Галущенку та навіть Андрію Єрмаку. Слідство досі триває, «плівки Міндича» продовжують публікувати. Виконавці атаки на антикорупційний сектор не просто не покарані, а отримали підвищення та нагороди. При цьому рік по тому жодне з проаналізованих проваджень проти детективів НАБУ за підозрами в державній зраді чи пособництві державі-агресору не завершилося обвинувальним вироком.

Співавторка дослідження, проєктна менеджерка ZMINA Ганна Чехович пояснила, що новизна роботи полягає в системному підході: «Більшість окремих епізодів, які ми аналізуємо, вже були відомі з новин. Активно висвітлювала ці випадки й „Українська правда“. Новизна нашого дослідження в іншому: ми вперше звели 29 випадків в один масив і перевірили висновок про системний тиск за чіткими критеріями, а не просто заявили про нього».

Щоб оцінка системного тиску ґрунтувалася на об'єктивних критеріях, дослідниці використали методологію, засновану на практиці Європейського суду з прав людини. Вона враховує підходи до застосування статті 18 Європейської конвенції з прав людини та критерій «переважної мети». За цією методологією проаналізували 29 випадків за дев'ятьма критеріями: концентрація подій у часі, однорідність цільових груп, повторюваність процесуальних інструментів, подібність правових кваліфікацій, супровідні інформаційні кампанії, подібність наслідків для фігурантів, одночасна активізація кількох не пов'язаних між собою проваджень щодо однієї групи осіб, те, що людей об'єднує саме їхня антикорупційна діяльність, а не обставини конкретної справи, та збіг процесуальних дій у часі з політичними чи законодавчими кроками щодо антикорупційних органів.

Ключовий стандарт застосування статті 18 сформулювала Велика палата ЄСПЛ у справі «Мерабішвілі проти Грузії» у 2017 році. Тоді суд визнав порушення Конвенції при утриманні під вартою колишнього прем'єр-міністра Грузії Іване Мерабішвілі, оскільки з певного моменту метою арешту стало отримання інформації про інших грузинських посадовців. Рішення показало: щоб визнати порушення, потрібно довести, що прихована мета переслідування домінувала або принаймні була суттєвою. Подібний підхід ЄСПЛ застосовував у справах «Луценко проти України» та «Кавала проти Туреччини», де встановив: формально законні кримінально-процесуальні інструменти переслідували іншу мету — тиск на публічну й професійну діяльність заявників.

Дев'ять критеріїв дослідження ZMINA — це, по суті, застосування на практиці саме цього тесту: перевірка, чи є в 29 випадках та сама сукупність ознак, яку ЄСПЛ визнає показником прихованої мети — синхронність дій, спрямованість на вузьке коло, координація різних інструментів тиску та збіг із політичними рішеннями щодо антикорупційних органів. Жоден із цих критеріїв окремо не є самостійним доказом тиску, масштабне розслідування правоохоронних органів без політичних мотивів також може мати схожі ознаки. Але, за висновком ZMINA, саме сукупність усіх дев'яти критеріїв, і особливо поєднання спрямованості на антикорупційних діячів, синхронної активізації різнорідних справ і збігу з політичними рішеннями, відрізняє 29 задокументованих випадків від набору випадкових проваджень.

Формально законні механізми в сукупності використовувалися не лише для розслідування злочинів, а й для стримування антикорупційної діяльності. Одним із найжорсткіших процесуальних інструментів стали затримання та позбавлення волі п'ятьох людей. Кількох із них утримували без жодних процесуальних документів. Зокрема, старшого детектива НАБУ Юрія Цвєткова правоохоронці затримали, що стало одним із найрезонансніших випадків. Дослідження ZMINA фіксує порушення Європейської конвенції з прав людини та процесуального законодавства України, що свідчить про системний характер тиску на антикорупційний сектор.