Експерти ставлять під сумнів прогноз «вторгнення 2027 року» в Тайванську протоку
Аналітики вказують, що економічний бум у провінції Фуцзянь та відсутність Тайваню серед головних тем саміту США і КНР свідчать про стратегію стримування, а не неминучої війни.
Загальновідомий прогноз про можливе вторгнення Китаю на Тайвань у 2027 році дедалі частіше піддається сумніву. Попри те, що Вашингтон і Пекін продовжують нарощувати військову присутність, економічні та політичні реалії вказують на те, що сторони радше прагнуть зберегти стабільність, аніж розпочати відкритий конфлікт.
Під час вересневого саміту між президентом Китаю Сі Цзіньпіном та президентом США Дональдом Трампом у Вашингтоні питання Тайваню не входило до переліку головних тем порядку денного. Хоча обидві сторони й торкнулися цієї теми в межах формули «погодилися не погоджуватися», вона була помітно відсутня серед пріоритетів. На думку оглядачів, це свідчить про те, що попри збереження Тайваню як «ядра корінних інтересів» Пекіна, обидві сторони мають потужні стимули для підтримки стабільності.
Розмови про «2027 рік» набули майже магічного значення для аналітиків, військових планувальників та коментаторів. Однак, як зазначають експерти, такі прогнози спотворюють глобальні пріоритети та провокують непотрібну паніку. Зворотний відлік впливає на формування бюджетів та оборонних стратегій, тому помилка в часових рамках може мати серйозні наслідки для всіх учасників відносин.
Автор аналізу, який виріс у провінції Фуцзянь, що розташована навпроти Тайваню, згадує, що раніше війна здавалася не просто можливістю, а очікуванням. Сьогодні узбережжя провінції демонструє зовсім іншу картину. Фуцзянь переживає бум цивільної інфраструктури: розширюється міжнародний аеропорт Сямень Сян'ань, що знаходиться за три кілометри від контрольованого Тайванем острова Цзіньмень. Прокладаються нові швидкісні залізничні коридори паралельно до існуючих прибережних ліній, з'являються промислові парки, логістичні хаби та технологічні кластери.
Більшість інвестицій є державними, але приватний капітал також активно долучається. Будівництво перетворює колишню зону берегової оборони на один із найпроцвітаючих регіонів Китаю. Наразі Фуцзянь входить до вісімки провінцій з найбільшим ВВП і посідає четверте місце в країні за ВВП на душу населення. Такі довгострокові інвестиції важко узгодити з уявленнями про неминуче військове протистояння.
На думку експертів, держави, які готуються до негайної війни, насамперед зосереджуються на військовій мобілізації та стратегічній підготовці. Фуцзянь, натомість, розвивається як довгостроковий двигун економічної інтеграції, інновацій та транскордонної співпраці. Це відображає стратегію, розраховану на терпіння, а не на поспіх. Пекін продовжує модернізувати армію та зберігати можливість застосування сили, але фізичний ландшафт провінції свідчить про гру в довгу, а не в шашки.
Попри уповільнення економіки та тиск на ринку праці, Китай продовжує субсидіювати компанії у Фуцзяні, щоб заохочувати молодих тайванців працювати в провінції. Ця стратегія поєднує економічні стимули з тиском у «сірій зоні». Якщо Тайбей утримається від перетину «червоної лінії» — проголошення формальної незалежності, — Пекін, схоже, впевнений у своїй довгостроковій стратегії інтеграції.
Другий термін Трампа змінив тактичне управління тайванським питанням. Для цієї адміністрації, орієнтованої на угоди, довгоочікуваний пакет озброєнь для Тайбею на 14 мільярдів доларів розглядається радше як розмінна монета для «кращої угоди», аніж як ідеологічний запобіжник. Історичним барометром трикутника Вашингтон — Пекін — Тайбей є те, як приймають тайванських лідерів під час транзиту через США. Періоди тіснішої політичної взаємодії зазвичай супроводжувалися помітнішими транзитними візитами. Натомість нещодавні обмеження свідчать про прагнення керувати відносинами з Пекіном та уникати зайвої ескалації.
Водночас це не означає, що безпекові відносини між США та Тайванем зазнали краху. Американські оборонні підрядники продовжують виконувати логістичну та бюрократичну роботу, пов'язану з поточними продажами зброї. Однак ці тихі приготування виявляють стратегічний парадокс: Вашингтон і Пекін одночасно готуються до конфлікту, якого активно намагаються уникнути.
Ще однією причиною сумніватися в зворотному відліку є центральна роль Тайваню в глобальній екосистемі напівпровідників. Звичайний аналіз розглядає домінування в чіповій галузі як джерело нестабільності. Однак економічні та технологічні витрати від порушення роботи тайванської напівпровідникової промисловості створюють потужні стимули для стриманості обох сторін. Цю логіку називають «кремнієвим взаємним гарантованим знищенням».
Таким чином, Тайвань залишається найвибухонебезпечнішим питанням у відносинах між США та Китаєм, але саме його небезпека створює взаємний стимул зберігати стабільність. Прогноз про «вторгнення 2027 року» радше відображає тривожні очікування, аніж реальну картину на місці.
25
