Право на відпустку під час війни: хто може отримати понад 24 дні та які діють обмеження

Конституційне право українців на відпочинок, зокрема на щорічні оплачувані відпустки, залишається чинним і під час дії воєнного стану. Однак законодавство запроваджує низку особливих правил, які регулюють тривалість, черговість та можливість отримання відпусток для різних категорій працівників. Міністерство юстиції України роз'яснило ключові аспекти, які варто знати як працівникам, так і роботодавцям.

Право на щорічну відпустку мають усі офіційно працевлаштовані особи, незалежно від форми власності підприємства, виду діяльності чи галузі. Це стосується не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які працюють за трудовим договором. На першому році роботи право на відпустку повної тривалості виникає після шести місяців безперервної праці на одному підприємстві.

Водночас окремі категорії працівників можуть скористатися відпусткою раніше. До них належать жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, особи з інвалідністю, працівники віком до 18 років, а також чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами. Крім того, достроково можуть отримати відпустку особи, звільнені після проходження військової служби, якщо вони працевлаштувалися протягом трьох місяців після звільнення, працівники, які працюють за сумісництвом, а також ті, хто має путівку на санаторно-курортне лікування.

Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Однак для деяких категорій працівників закон передбачає довші терміни. Зокрема, педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на відпустку до 56 календарних днів, державні службовці — на 30 днів, особи з інвалідністю I та II груп — на 30 днів, особи з інвалідністю III групи — на 26 днів, а працівники віком до 18 років — на 31 календарний день. Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого часу.

Окрім основної відпустки, законодавство передбачає щорічні додаткові відпустки, зокрема за роботу в шкідливих і важких умовах праці, за особливий характер роботи та в інших випадках. Загальна тривалість основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 днів. Черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджує роботодавець з урахуванням інтересів працівників. Про дату початку відпустки працівника мають письмово повідомити не пізніше ніж за два тижні. За домовленістю сторін відпустку можна поділити на частини, однак одна безперервна частина має тривати не менше 14 календарних днів.

Під час воєнного стану роботодавець отримує право обмежити тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки 24 календарними днями. Якщо за законом працівникові належить більше днів, невикористану частину переносять на період після припинення або скасування воєнного стану. Однак після рішення Конституційного Суду від 19 травня 2026 року неповнолітні працівники та особи з інвалідністю навіть під час війни зберігають право на повну тривалість оплачуваної щорічної відпустки, гарантовану законом. Таким чином, працівники до 18 років можуть отримати 31 день, особи з інвалідністю I та II груп — 30 днів, а особи з інвалідністю III групи — 26 днів.

Роботодавець також може відмовити у наданні будь-якого виду відпустки працівнику, якщо той залучений до роботи на об'єктах критичної інфраструктури, виробництва товарів оборонного призначення або виконує мобілізаційне завдання. Виняток становлять відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустка для догляду за дитиною до трьох років, які мають надаватися обов'язково незалежно від обставин.

Щодо відпусток без збереження заробітної плати, то під час воєнного стану роботодавець може надавати їх без обмеження строку, передбаченого законом. Тривалість такої відпустки визначається за домовленістю сторін. Для внутрішньо переміщених осіб та тих, хто виїхав за кордон, роботодавець зобов'язаний надати відпустку «за свій рахунок» за заявою на строк до 90 днів. Ці правила покликані забезпечити баланс між потребами оборони країни та соціальними гарантіями працівників у складний воєнний час.