Термін «неолібералізм» втрачає сенс, але його політика залишається
Поняття «неолібералізм» перетворилося на ярлик без чіткого визначення, який заважає змістовній дискусії про ринки та роль держави. Водночас політика, яку пов'язують із цим терміном, продовжує формувати економіки провідних країн.
Термін «неолібералізм» фактично втратив своє значення і перетворився на політичний ярлик, який використовують як ліві, так і праві популісти. Про це йдеться в аналітичній статті Fortune. Хоча саме слово поступово виходить із ужитку, ринкові політики, які з ним асоціюються, продовжують визначати економічний курс багатьох країн.
Головна проблема полягає в тому, що ніхто не може чітко домовитися, що саме означає «неолібералізм». Навіть Стенфордська енциклопедія філософії не дає єдиного визначення. Для прихильників це віра в те, що ринки працюють краще за державу, яка має обмежено втручатися в регулювання капіталу та розподіл багатства. Для критиків — це скорочення для всього, що їм не подобається в глобальному капіталізмі: мільярдери, технократи, Кремнієва долина, імміграція.
Друга проблема — ідентичність. У світі є соціалісти, лібертаріанці, прогресисти та консерватори, але немає людей, які б назвали себе неолібералами. Як і неоконсерватизм, це ярлик, який використовують в академічних колах, медіа та аналітичних центрах, але не в реальному житті. Саме слово складне для вимови й розуміння: «нео» означає нове, а лібералізм може означати будь-що від Адама Сміта до Ліндона Джонсона.
Що ж насправді мають на увазі, коли говорять про неолібералізм? Популістські ліві зазвичай вкладають у це поняття високі ціни, мільярдерів і корпоративну владу. Популістські праві — торгівлю, іммігрантську робочу силу або технократів. У Франції Еммануель Макрон, якого довго вважали обличчям французького неолібералізму, залишає посаду з низьким рейтингом, і опитування показують, що виборці шукають його наступника серед крайніх лівих і правих. Навіть Марк Карні з Канади, який здобув популярність серед демократів за протистояння Дональду Трампу, був затаврований лівими як неоліберал.
Але що не має на увазі жодна зі сторін? Вільне підприємництво. За даними Gallup, 77% американців ставляться до вільного підприємництва прихильно. Лише 55% кажуть те саме про капіталізм. Цей розрив свідчить, що американці розрізняють ці поняття. Особливо помітна різниця серед демократів: попри розмови про їхній соціалістичний поворот, 65% із них позитивно ставляться і до соціалізму, і до вільного підприємництва, тоді як лише 35% — до капіталізму. Вони не вважають перші два взаємовиключними.
Великий бізнес, однак, має підтримку лише 35%, поступаючись соціалізму з 43%. Малий бізнес, навпаки, отримує 95%. Це свідчить, що реальне заперечення публіки стосується корпоративної влади, а не підприємництва як такого. Навіть Gallup доходить висновку, що цифри не вказують на «масовий рух від ринків до соціалізму».
Соціалізм і неолібералізм мають однакову проблему з брендом. Багато американців підтримують політики, пов'язані із соціалізмом, як-от розширення медичного покриття, але більшість виступає проти нього як економічної системи. Хоча за останні роки ставлення до капіталізму дещо охололо, вільне підприємництво досі асоціюється з вибором, інноваціями та особистим зростанням.
Тож чи американці — приховані соціалісти чи приховані неоліберали? Швидше, вони не вписуються в ці ярлики. Як зазначає Джеймс Ллойд Дюзенберрі у Wall Street Journal, політичний словник, включно з комунізмом і капіталізмом, застарів. Неолібералізм також належить до цього списку. Під час епохи Рейгана—Тетчер і Клінтона—Блера це слово означало дерегуляцію, міжнародні торговельні угоди або Вашингтонський консенсус. Тепер це зневажливий ярлик, спосіб сказати «це погано», не пояснюючи що саме і чому.
Це створює проблему, адже є реальні політичні питання, які потребують відповідей. Чи хочуть американці вільного підприємництва з більшими запобіжниками, скандинавської моделі соціальної держави чи державно керованої промисловості? Наскільки відкритою має бути торгівля? Це вибір, який виборці можуть обговорювати. Вони не можуть обговорювати слово, яке для одних означає мільярдерів, а для інших — Uber Eats.
Неоліберальні політики продовжуватимуться, як би ми їх не називали. Навіть попри те, що деякі американці з ностальгією дивляться на Канаду та Західну Європу з їхніми щедрими соціальними державами, ці країни мають ринкові економіки з великою часткою приватного підприємництва. Тож замість використання ярликів варто прямо називати речі: критикувати корпоративну владу, пояснювати позицію щодо торговельних угод чи імміграції, виступати за кращу медицину. Сам термін «неолібералізм» уже історія, але його спадок продовжує жити.
4
