Іран перетворює Ормуз на торг за санкції, активи й військову присутність США
Повне відкриття протоки тепер пов’язане з вимогами, що безпосередньо впливають на фінансову та енергетичну політику. Для ринків це означає, що швидкого зняття ризикової премії може не бути.
Переговори про Ормузьку протоку перестали бути окремою розмовою про безпечне судноплавство. Іран прив’язав повне відкриття одного з головних світових енергетичних коридорів до санкцій, заморожених активів, воєнних компенсацій, американської морської блокади й військової присутності США. Для ринків це означає: шлях до стабільності знову став політично довшим.
The Wall Street Journal повідомляє, що адміністрація Дональда Трампа бачила в повному відкритті протоки можливу основу для завершення війни навіть без ядерної угоди. Американські посадовці стверджують, що президент приватно допускав такий сценарій. Це дозволило б Білому дому отримати конкретний економічний результат без вирішення найскладнішого питання.
8 серпня Тегеран фактично відмовився від вузької рамки. Вища рада національної безпеки заявила, що США мають припинити погрози Ірану, постійно завершити війну проти Ірану та його союзників, скасувати морську блокаду і вивести сили з району країни. До цього додано вимоги повної компенсації воєнних збитків, скасування санкцій та розмороження іранських активів.
Економічно це цікавий поворот. Санкції та блокада — саме ті інструменти, через які Вашингтон створює тиск на доходи, торгівлю та доступ Ірану до фінансової системи. Тегеран намагається використати контроль над Ормузом, щоб обміняти морську передбачуваність на послаблення цих інструментів.
Масштаб такого важеля великий. За даними Управління енергетичної інформації США, у першому кварталі 2026 року через протоку проходило близько 14,6 млн барелів нафти й нафтопродуктів на добу. У четвертому кварталі 2025 року — близько 20,7 млн. Ці обсяги роблять Ормуз системним фактором світового нафтового балансу.
Навесні обмеження руху вже змусили ринок перебудовуватися. EIA зафіксувала підвищену волатильність цін, зростання попиту на альтернативні постачання та зміни в потоках американського експорту. Коли звичний маршрут працює гірше, економіка реагує не лише ціною бареля. Змінюються фрахт, страхування, завантаження портів, маржа переробки та контракти на постачання.
Сьогодні повної фізичної зупинки немає. Axios пише, що близько 8 млн барелів нафти виходять із Перської затоки через південну смугу Ормузу в координації з американськими військовими. Це зменшує дефіцит, але не створює нормального ринкового режиму, адже потік залишається залежним від воєнно-політичних домовленостей.
Переговори Ірану й Оману про нові морські маршрути можуть тимчасово знизити ризик. Associated Press повідомляє, що вони перебувають на фінальній стадії. Водночас Тегеран підкреслює: маршрутне рішення не є повним відкриттям протоки. Отже, компанії можуть отримати операційне полегшення без політичної гарантії на майбутнє.
США також мають економічний розрахунок. Морську блокаду було відновлено 14 липня, і Трамп наприкінці місяця наголошував, що вона триває. 9 серпня він сказав Axios, що Вашингтон зараз не посилює конфронтацію, а спостерігає за економічним станом Ірану. Це логіка очікування: дозволити санкціям, блокаді та внутрішнім проблемам послаблювати переговорну позицію Тегерана.
Але час працює і проти США. Чим довше протока залишається політично нестабільною, тим довше світова економіка закладає ризик у ціни. Для американських споживачів це стосується бензину, для Європи — імпортної енергії та логістики, для глобального бізнесу — вартості перевезень і страхування.
Тому економічна формула переговорів виглядає асиметрично. США прагнуть зберегти санкції й блокаду як важелі, але отримати відкриту протоку. Іран прагне зберегти можливість обмежувати протоку, доки ці важелі не будуть послаблені. Обидві сторони хочуть отримати головний актив іншої, не віддаючи власний.
Експерт Eurasia Group Грегорі Брю в оцінці для WSJ вважає, що Іран бачить бажання Трампа завершити війну й тому підвищує ставки. Для бізнесу це означає простий висновок: швидке повне відкриття Ормузу більше не можна вважати базовим сценарієм лише тому, що сторони наблизилися до технічної домовленості.
Справжнє зниження ризику настане тоді, коли правила проходу перестануть залежати від щоденного політичного торгу. До цього моменту ринок може отримувати періоди полегшення, але не повну передбачуваність. А саме передбачуваність — головний ресурс, якого зараз бракує нафтовим трейдерам, перевізникам та інвесторам.